– Нині у нас діють забійний, ковбасний та пельменний цехи. Є своя коптильня, – розповідає Микола Пошкурлат. – Колектив птахокомбінату складається зі справжніх майстрів своєї справи. Я впевнений у кожному з працівників, бо всі вони трудяться на совість.
До асортименту «М’ясолюба» входить понад 100 сортів ковбасних виробів (варені та напівкопчені ковбаси, салямі, сардельки, сосиски), копченостей (балик, шинка, грудинка, курячі стегенця і крильця тощо), субпродуктових виробів (ковбаси ліверна і кров’яна, зельц, набір для солянки та інші), напівфабрикатів (пельмені, вареники із різноманітними начинками, чебуреки, голубці, млинці, котлети).
– Сферу напівфабрикатів ми охопили вже повністю. До речі, нещодавно придбали для ліплення пельменів спеціальний сучасний апарат. А от по ковбасних виробах продовжуємо впроваджувати нове. Зокрема, останнім часом налагодили випуск сардельок «Богатирські» та «Делікатесні». До нас приїжджають фахівці із Києва: фаршоскладачі, технологи – і ми розробляємо нові сорти ковбас. Прагнемо, щоб вони були якісними, смачними і ходовими. Велика заслуга у цьому начальника ковбасного відділу Валентини Білик, – говорить директор ПрАТ «Прилуцький птахокомбінат».
Та, як кажуть, сортів ковбас може бути багато, а от до рота їх не візьмеш. Куштуючи ж продукцію ТМ «М’ясолюб», приємно дивуєшся – вона із натурального м’яса! Ні тобі сої, ні традиційного туалетного паперу.
– Ми ніколи не додаємо у свої вироби сою та продукти із ГМО, – стверджує Микола Пошкурлат. – Адже працюємо заради людей. Використовуємо тільки свіже м’ясо худоби, вирощеної у Чернігівській, Київській, Черкаській, Полтавській областях. Закуповуємо у фермерів птицю, корів, свиней, кролів, овець. Забиваємо худобу на своєму підприємстві, тож м’ясо не транспортується. І це великий плюс, оскільки зводиться до нуля ризик псування. Борошно й продукти для начинок у напівфабрикатах теж вищого ґатунку. Принципово не користуємося так званим рідким димом. Наша коптильня працює на дерев’яних щепах. Тож копченості «М’ясолюба» пахнуть не хімією, а справжнім димом.
І це правда. Балики й грудинки від «Прилуцького птахокомбінату» неперевершені! Напевно, тому й зростає число шанувальників «М’ясолюба». Зараз його продукцію можна знайти чи не в усіх магазинах Прилук та Прилуцького району, де обладнані спеціальні фірмові вітрини. Є у торгової марки і фірмові точки. У Прилуках вони розміщуються на Центральному ринку, ринку «Андріївський», біля районної лікарні, у мікрорайоні М’ятно-дослідної станції, на БАМі (біля кафе «Прилуки») та, звісно, поряд із птахокомбінатом по вулиці Щорса, 132. Узагалі ж ковбаси, шинка, пельмені й інша смакота від «М’ясолюба» продаються по всій Чернігівщині, а також на Київщині, Полтавщині, Сумщині, Черкащині.
– Коли «М’ясолюб» ще тільки з’явився на ринку, ми постачали свої вироби всього до кількох магазинів, а зараз за місяць випускаємо по 80 тонн. Обсяги продажів пельменів за п’ять років зросли із 50 кілограмів до тонн. Отже, людям подобається – і це найважливіше. Ми самі щоденно розвозимо продукцію по торговельних точках, аби на стіл до споживача потрапляло лише свіженьке. Зараз почали випускати вироби у вакуумній оболонці. Якщо у магазинах і залишається наш товар (хоча таке трапляється украй рідко), у якого закінчився термін придатності, ми його забираємо і утилізуємо. «М’ясолюб» ніколи не запропонує людям зіпсовані харчі, – запевняє Микола Пилипович. – Контроль якості проводиться постійно. На підприємстві є своя лабораторія, працюють п’ять лікарів відповідного профілю.
Цікаво, що «М’ясолюб» часто проводить у магазинах дегустації як нових видів виробів, так і вже вподобаних споживачами. А от акцій торгова марка не організовує.
– Акції вигадують, коли залежується товар. У нас такого не буває. Тому й сенсу в акціях немає, – пояснює Микола Пилипович.
Поспілкувавшись із директором «Прилуцького птахокомбінату», ми зрозуміли, в чому головні переваги «М’ясолюба» перед конкурентами. Цих переваг три: якість продукції – найвища, смак – відмінний, ціни – доступні.
– Усе, що ми робимо, – робимо для людей. Аби вони були ситі й задоволені, – говорить Микола Пошкурлат.
Андрій Гончар, «Відомості Чернігівщини»